Назад   ОБЩАЛКИ ДОМА РЫБАКА > Юмор, игры, турниры, клубы, аквариум, спорт, охота, фильмы, музыка и т.п. > Анекдоты, байки, шутки, тосты! 18+
<Отчеты> <Барахолка> <Общалка, Объявления> <Галерея> <<Дневники>>

Примітки

Анекдоты, байки, шутки, тосты! 18+ Творите ! Пишите ! Смейтесь! Уважаемые Авторы и Плагиаторы: Убедительная просьба - заменяйте нецензурные слова на @#$%^& Доступ только для лиц достигших возраста 18 лет!!!!

Відповідь
 
Параметри теми Параметри перегляду
Старий Нині, 14:04   #1861
brutus
 
Аватар для brutus
 
Реєстрація: 12.06.2009
Звідки Ви: Израиль, Хайфский округ г. Нешер пенсионер.
Дописи: 2.131
Images: 1
Сказал(а) спасибо: 6.139
Поблагодарили 8.557 раз(а) в 1.613 сообщениях
І ще один мій переклад дуже щемливого оповідання чудового письменника з Ізраіля, Олега Бондаренко - Транського
«…ТИ МЕТАЛОМ ЗЦІЛИ НАШІ РАНИ…»
Він наступив на протипіхотну міну-пелюсток. Внаслідок тяжкого поранення він втратив обидві гомілки. Майже під коліна. Хірург сказав йому.
-Тобі, синку, ще пощастило.
Але «пощастило» означало лише одне. Тепер він мав звикати до двох протезів і вчитися ходити. Наново. Він навчився. Швидко навчився. За кілька місяців він так пересувався, що ніхто й не міг помітити нічого
Знаєте, що таке фантомний біль? Ні. Це не тоді, коли болять кукси ніг, вони болять завжди. Це коли свербить те, чого нема, що почухати вже не можна.
У центрі йому запропонували два види протезів. Одні зі спеціального матеріалу і які повністю повторювали форму ноги, а другі.
Другі були особливі. Лікар сказав.
-З пружної сталі. Особливі. Взуття не дуже. І не приховаєш. Але якщо бігати там, чи просто займатися спортом. Незамінна річ. Що вибереш?
Він вибрав схожі на ноги.
Дружина приїжджала до нього раз на тиждень. Але цього разу вони мали багато роботи. Тим більше, що однополчанин, який лежав у цьому ж реабілітаційному центрі. Їхав до Києва. І запропонував підвезти його.
Він одягнув нові ноги. Зібрав свої нехитрі речі і склав у рюкзак. Військова, добре випрана, форма. Милиці більше не були потрібні давно, а паличка.
Ну, яка тут паличка, коли їдеш до коханої жінки?
Він відкинув паличку та посміхнувся. Роки війни залишилися йому позаду і вибору тут не було. Списали начисто. Без варіантів. Десять років війни. Ще з 2014 року.
Довгий шлях.
Нескінченно довгий. І відпочинок був заслужений. І перед людьми, і перед Богом. Віддав усе, що міг.
Здоров'я, молодість, ноги.
І тепер їхав до неї. Тієї єдиної, що залишилася від усієї родини. Решта загинула в Авдіївці.
І його родичі та її. Нікого не лишилося. Тож.
Ви розумієте, з яким почуттям та надією він їхав до неї. Не повідомив наперед день виписки. Хотів зробити сюрприз. Втішити.
Це був день 8 липня. 2024 року.
Вони встигли доїхати до Києва. Коли розпочався ракетний обстріл. Декілька ракет потрапили до дитячої лікарні ОХМАТДИТ, а ще кілька. Потрапили до медичного центру, розташованого у Дніпровському районі. «Адоніс»
Точно о 9 годині ранку. Час, коли робота вирувала. І він їхав туди. До своєї дружини. Сподіваючись порадувати її.
А коли разом із рятувальниками, вони розгребли каміння та балки. Він дістав тіло дружини. Однією з дев'яти загиблих у цьому центрі.
Він тримав її скалічене тіло і повільно розгойдуючись, розповідав, як він поспішав і хотів. Втішити її. Навіть квіти купив.
А з неба не йшов дощ. Ні, небо не плакало.
З неба світило безжальне сонце. Ні хмарки, ні хмарки. І йому хотілося крикнути щось в обличчя світила. Але слова застрягли у горлі і звідти виривався лише хрип.
Після похорону. Він поїхав до реабілітаційного центру. Знайшов лікаря, який пропонував йому інші протези із пружної сталі.
- Я заплачу.
Сказав він.
- У мене є гроші на рахунку. За десять років зібралася сума. Скільки коштує?
Лікар серйозно глянув на нього.
- А ну ка.
Відповів він.
- Підемо до мене в кабінет і ти мені все розповіси.
Вислухавши його. Лікар довго мовчав. Все не вдавалося розпочати. Горло перехоплювало. А коли слова почали вимовлятися. Лікар продовжив.
– У мене є один експериментальний зразок. Для спортсменів. Бігунів. Але взуття доведеться тобі вигадувати самому. Іде?
- Скільки?
Запитав він.
- Сто.
Відповів лікар.
- Сто тисяч?
Поцікавився він.
-Сто ворогів.
Спокійно відповів ескулап. Помовчав і додав.
- П'ятдесят за твою дружину та п'ятдесят за мого сина.
Йде?
Він простяг чоловікові праву руку.
- Так точно. Йде.
Відповів той і потис долоню.
За тиждень із реабілітаційного центру вийшов сивий чоловік у військовій формі з невеликим рюкзаком. Від його колін вниз йшли особливі протези. Вигнуті та пружні. Здавалося, він йшов підстрибуючи.
Машина волонтерів підібрала його дорогою.
- Куди їдеш, герой?
Запитала його жінка похилого віку за кермом. У неї були червоні очі від недосипання.
- На нуль їду.
Відповів той.
- Повертаюся до свого підрозділу.
- Так ти, начебто, інвалід.
Здивувалася жінка з червоними очима.
Він промовчав. І тоді вона спитала.
- Що сталося, синку?
І він розповів їй.
Вона зупинилася на узбіччі, бо сльози застилали очі і їхати було далі неможливо.
І це був перший раз, коли він заплакав. Ні.
Він цього не помічав. Просто сльози самі по собі текли по неголених щоках.
Вона підвезла його на нуль. У розташування. Потім вийшла і обійняла його.
Він обернувся і пішов, а вона стояла і дивилася йому вслід. Потім наздогнала і сказала.
Моя родина була розстріляна в машині, коли вони намагалися виїхати з Херсона.
-Я не забуду.
Пообіцяв він.
-Не забудь, будь ласка.
Сказала вона і судорожно витягнувши щось із великої кишені куртки, вклала йому в руки.
Потім поцілувала в неголену праву щіку і пішла до машини.
Він глянув на те, що тепер лежало в руці. Це був справжній
Ка-Bar, бойовий ніж. Не фуфло, якесь. А той, що видають американським морпіхам. Звідки він опинився у волонтерки?
А яка різниця?
Майор сидів за столом, коли він увійшов і зняв рюкзак. Він пам'ятав його ще з 2014 року.
Чоловік очікував, що будуть питання та заперечення, але.
Майор уже знав, що його дружина загинула під ракетним обстрілом.
- Сідай.
Сказав він.
І налив у дві склянки з пляшки віскі.
- Гарний.
Сказав майор.
- Волонтери підвезли. За упокій її душі.
Вони випили і посиділи мовчки.
- Можу лише в еваккоманду.
Пояснив він чоловікові.
- Ти зрозумій. Не можу тебе на передок. Ти інвалід. Я й узяти тебе не маю права. Але хлопців мало. Ось під цю справу я й зіграю.
Витягувати пацанів зможеш? Ходити та бігати ці штуки дозволяють?
- А то.
Відповів чоловік та продемонстрував.
- Ну і добре.
Зрадів майор.
- Отже, вирішено.
Він викликав командира роти.
- В еваккоманду його.
Сказав він старшому лейтенантові.
А коли чоловік вийшов із бліндажу, додав.
- Дивися за ним. Я його ще з 2014 року пам'ятаю. Гарний воїн був. Додому списали начисто. Бачив?
У нього замість гомілок протези. Але у Києві дружину вбило під час обстрілу. Їхати йому більше нема куди. Та й нема до кого. Ми, ніби, вся його родина тепер. Отак і буде.
Все зрозуміло?!
- Так точно!
Виструнчився лейтенант.
Вийшовши з бліндажу, він штовхнув чоловіка.
- Старший сказав доглянути за тобою.
У тебе дружина загинула під час обстрілу Києва? Це коли до клініки потрапили?
Чоловік нічого не відповів. Що було відповідати.
- Зрозуміло.
Сказав командир.
- Дивися, як зробимо. Адже ти, один хрін, не будеш в еваккоманді.
Рахунок у тебе до них дуже великий.
А тому.
Підеш до Петрухи. Він у нас управляє зброєю. Він підбере тобі гарну штуку. Володіти нею ти вмієш.
У підрозділі його зустріли міцними чоловічими рукостисканнями. Ніхто нічого не казав. Просто накрили стіл та посиділи. Випили, як годиться, за упокій душі. Усіх загиблих.
Видали йому автомат, броник, каску та розвантажку з магазинами.
- А як з взуттям бути?
Запитав один із хлопців.
- А у мене брат з такими ж.
Раптом знайшовся один із пацанів. Я знаю що робити.
Він зрізав з двох берців підошви і примотав їх ізолентою до закінчення протезів.
-Ну, ти прямо, кіборг.
Сміялися хлопці у бліндажі.
А на завтра був штурм. І вони бігли, послизаючись і падаючи в багнюку після дощу. І він біг поряд. Він не міг інакше.
Не міг він інакше ніяк.
Просто, рахунок у нього такий. Дуже великий рахунок. П'ятдесят за дружину, п'ятдесят за сина лікаря та п'ятдесят за сім'ю волонтера.
Непідйомний рахунок.
Але хлопці допоможуть.
Вони обов'язково допоможуть.
Розрахуватись.
Тому що.
Інакше як?
А інакше ніяк!
Героям слава!!!
Ішов третій рік війни.
За матеріалами невигаданої історії.
«… Хай усі наші не будуть забутими…»
Слова із пісні "Люди Титани" Козак систем.
Олег Бондаренко-Транскій
brutus зараз поза форумом   Відповісти з цитуванням
3 пользователя(ей) сказали cпасибо:
pit-makp (Нині), skh (Нині), Леха Харьков (Нині)
Відповідь




Ваші права у розділі
Ви не можете створювати теми
Ви не можете писати дописи
Ви не можете долучати файли
Ви не можете редагувати дописи

BB-код є Увімк.
Усмішки Увімк.
[IMG] код Увімк.
HTML код Вимк.





Часовий пояс GMT +3. Поточний час: 22:17.

vBulletin 3.8.7 ; Copyright © 2000-2024 Jelsoft Enterprises Limited
Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2010

Без ГМО Kapitan.ua mirrybolova.com.ua
Лодочные моторы на motor.com.ua