[LEO 1979]

Минулої суботи, тобто позавчора, на світанку, веселою компанією у складі Ярослава, Тараса та власне мене, здійснили вихід зі ржищівської бухти на велику воду. Цього разу план був такий: оскільки синоптики намалювали свіженький південно-східний вітерець з поривами до 12 метрів, то ховаймося за островами в пошуках окуня та щуки, а якщо вже сильно задме – поліземо десь у глиб плавнів.
Окуня ми знайшли швидко і в нормальній, робочій концентрації. Хлопців його ловля цілком задовольняла, але ж я був налаштований на щуку, і тут відбувся певний конфлікт інтересів. Мене як магнітом тягло на різкий, з 4 на 8-10 метрів русловий звал, але ж задувало там «непадецкі» і окуня зовсім не було. Я все ж наполіг, і ми хвилин 40 приділили його обробці джигом щучого розміру і ваги. Знову спрацювала моя саморобна поролоночка, тепер білого кольору армована червоною вовняною ниткою; щучка, така собі впевнена «задвушка» після чіткого кльову на бровці та бурхливого але нетривалого пручання опиняється в підсаку, але ж нажаль риба виявилась вкрита бридкими язвами. Вбити рука не піднялася, тому просто обережно звільнив від гачків і відпустив, може і даремно.
Потім ми зі спокійною душею поїхали ганяти окуня, в більш-менш затишних місцях за островами, і до обіду наловилися його досхочу. Весь день очі тішилися мальовничими крайовидами дніпровських круч, прирічкових лісів у осінньому вбранні, нескінчених полів очерету та вже трохи побитого першими заморозками латаття. Вперше зблизька побачив затоплену церкву, неймовірне видовище! Свіжого повітря надихалися на тиждень вперед. При поверненні «на базу» зустрічні хвилі нас добряче підмочили, але це зовсім не зіпсувало чудових вражень від прекрасного осіннього дня, проведеного за улюбленою справою, в компанії найкращих друзів.
Дякую за увагу! НХНЛ!