[MorozMr]

Одного дня, на початку весни 2020 року, я прокинувся з остаточно викристалізуваним бажанням спробувати себе в ловлі хижої риби. Звучало це приблизно так “.бл...хочу спінінг”. Саме березень 2020 року вважаю початком своїх потуг в цьому напрямку ловлі. Звісно, що й перед цим були спроби щось кидати в воду, навіть вдавалося час від часу щось ловити, але це все було епізодично, з використанням дивних та доволі сумнівної якості снастей, без особливого розуміння та й швидше, як виключення, а не наслідок вдалих дій. І ось, майже через 4 роки від першого спійманого шнурка, вдалося не тільки отримати покльовку, а й дістати на берег свій трофей — сом вагою майже 10 кг (9950 показали ваги). Але мені подобається думати, що він був “десяткою”, а 50 грамів скинув, доки лежав та чекав на фотосесію. Тепер ближче до самої риболовлі.
П’ятниця, обід. Дивлюся прогноз погоди, на вихідні обіцяють погоду типу “шопопало”, але вечір має бути приємний. То ж приймаю рішення вискочити на ближні водойми та спробувати щось спіймати. Вибір пав на одне з озер приірпіння. За словами знайомих на ньому прокльовував судак. Котушка, коробка з парою приманок та важками — в рюкзак, спінінг в руки, ноги туди ж та вирушив до водойми.
По дорозі до озера отримав дзвінок від приятеля, якого вже давно не бачив, слово за слово і виявилося, що він поруч буде проїздити. Домовилися зустрітися біля води, хоча й друг не рибак, але подивитися на воду ще ніколи не завадило. Ловлю відтермінував, доки бесіду бесідували. Попрощалися та починаю збиратися.
Ловив МЛькою, джиг-ріг (8 грам + 3” віброхвіст). Якихось певних особливостей-складностей по водоймі не було, основне — треба далеко кидати. Основна маса риби, знову ж таких зі слів знайомих, стоїть на викиді, де є ямка. Звучить логічно й резонно.
Перший, другий.....надцятий закид — тиша. Перерва, чайок, продовжую ловити не змінюючи місцину, але дещо змінив проводку. Якщо до цього була класична сходинка та варіації на тему шкрябання по дну, тут вирішив спробувати провести приманку над дном, або з мінімальним дотиком до дна. Максимальний закид, вибираю слабину, підрив і круть-круть, круть-круть, починається звал, роблю паузу і знов плавно “похитуючи” вудкою роблю круть-круть-круть і є — якскравий такий тук, навіть можна сказати тидищ. Підсічка, є. Перша думка була, що нарешті ввалив приємний судак, але за якусь хвилину думка про судака відпала. Не характерна для нього поведінка та й занадто “потужно” тисне, проскочило “можливо забагрив”, але ні. Це був сом.
Далі почалася гра в перетягування канату, з однією такою особливістю, що канат 0,4# розміру по Японії. Тривало це орієнтовно +- 25 хвилин. За цей час декілька разів вдалося побачити рибину, яка ніяк не здавалася і час від час розмотувала половину шнура на шпулі. Вусате чудовиське (від слова “чудовий”) декілька разів впирався в “бровку” і відмовлявся рухатися взагалі. Тримаю вудлище, шнур в натяжку, з іншої сторони — сидить жабеня і відмовляється рухатися, так і стоїмо хвилину — другу. Потім ослаб, намагаюся викачувати, але знов ривок і фрикціон активно тріщить, шнур змотується. Сам собі кажу, що поспішати немає куди, попереду дно чисте, а от в сторону його відпускати не бажано, бо там і корчі є, і місцина зі злим ракушняком. Запитую у рибацюг, які були неподалік за наявність підсаки, але в них її немає. Ну нічого, щось придумаю, головне — не форсувати, спробувати підняти його на поверхню, дати “надихатися”, а там щось придумаю.
Вдалося його дістати на берег з 4 спроби, дякую рибацюзі, що проходив повз і допоміг з цим вусанем.
Нарешті це трапилося! Тепер з впевненістю можу сказати, що за 4 роки спінінгової ловлі пощастило дістати справжній трофей.
Фото на пам’ять, перерва на чай, зміна локації ще пару закидів, один незаліковий судак, який тут же безжально топиться. Кажу дякую озеру, змотуватися та тулити домів, з думкою, що ще буде можливість оновити свій рекорд.