Присвячується сторінкам 137-139 обговорення звітів
Славетне місто Українка, що на Київщині, добре відоме багатьом любителям риболовлі. Тут на дніпровських просторах можна вполювати майже будь-якого дніпровського хижака. Можна також чудово відпочити із родиною на островах між купами скляних та пластикових пляшок, що їх дбайливо залишають поціновувачі рідної природи. А якщо ввечері запивати добру вечерю м’якою оковитою, вранці навіть можна здивовано шукати свій човен із мотором.
Ще із шкільних років і я люблю гойдатися на хвилях біля цього дивного міста. І байдуже, що більшість риби вже виловили, з'їли та перетворили на побутові відходи – у вільний час саме сюди я їду шукати рибацької вдачі. Цього разу я скористався старим правилом – «Хай рано встає той, хто ловити не вміє». Але забув, що воно працює тільки вкупі з іншими ритуалами – «по піісят і в бой», «помочіть подсаку» і «пожарити яєшню з сосисками».
Адже у мене не було піісят, сачка і компаньона із яйцями і сосискою. Тому час від часу хапала тільки дрібна рибка, не дивлячись, що її годують чималим шматом неїстівної гуми Екшн Пластік. Як справжній збоченець, кожен раз я витягав фотік і клацал дрібноту для знайомих дівчат з фейсбуку - як то у класика: «Мадам, это очень редкая рыба – щукоокунь». Але навіть техніка не витримала знущання над малечею – скінчився заряд. Це було справжнє покарання. Усі навкруги ловили велику рибу – щук, лящів, судаків, сомів, а в мене клювала тільки негідна звітів ср@нь.
У неділю я поїхав на Петрівку купити «Фотошоп для чайників», бо риба приходить і знов тіка у море, а мистецтво писати звіти вічне.
Фотки додам після вивчення фотошопу.
Нездолана штука; додаю як було, без збільшення.