Збирався з сусідом поїхати в неділю на шлюзи, але він занадто нажерся в суботу і я залишився один. Так як моя машина висить на СТО, шлюзи відпали, а рухатись на Дніпро громадским транспортом чи пішки мене зовсім не збуджувало, було вирішено піти на Небреж. Ані мотиля, ані живця що думали купити по дорозі в ранці, в мене звісно з собою не було, тому й якіх ось надій або сподівань в мене не було.
Ледь ледь допхався з санчатами до найближчого очерету з цікавеньким рельефом, сніг дуже глибокий, йти важко, тому добре шо я на шлюзи не почапав
там би я і закінчився ))) Наштопав п'яток ополонок, доречі, такої товстої криги мені свердлити ще не доводилося, добре що ножі на бурі були замінені два вихода тому. Перша лунка, 1.7 метри, поки я розмотував безмотилку побачив в ехолот що хтось там живе. Хвилинку покачав і перший матрос з палець на кризі. Ставлю з ним жерлицю в сусідню лунку. Починаю ловити далі, і даю лісоткою кілька разів їм по зубах, одного дотягнув майже до лунки і на цьому лунка замовкає. Переходжу на іншу де глибина вже 6 метрів. Кидаю туди флагмановського мікрона і доволі швидко на єкрані зявляється зацікавлена дуга риби, балансир зупиняється, подсечка, жим, і удочка ламається навпіл, перехватую льоску і починаю боротьбу, але я був занадто нахрапистий та біля ополонки оте щось, або зрізає або обривае балансира.
Беру замість зламаної окуньової - судакову удочку. Починаю ловити нею, але риби більше немає. Перекидую в цю лунку жерлицю і йду далі. Полазивши пару годин по озеру і нічого не знайшовши повертаюся до тіеї бровки де починав.
Бачу що щуковка вистрілила й лежить на боку, причому вже давно. Підсікаю пустоту, вимотую зайвих метрів 15 льоски і закатованого але ще живого окунця. Повертаю його на місце. На бровці бачу добрячу кількисть білої. Дістаю гірлянду качаю, качаю, але чомусь рибі це було до лампади. Починає потроху сиріти й пальці починають замерзати. Вирішую зробити останній ривок балансиром, вішаю крапалу сімку, й починаю гру. Щось ніяк, занудьгував, від нудьги спробував зупиняти хлиста вудки об свій сапог, тобто просто почав стучати вудкою по сапогу, майже одразу вилетів цілком пристойний ахвен, знімаю, опускаю - хлист в дугу, пішов розмір! Грати не доводилося бо окунь хапав приманку одразу як вона досягала дна. Гадаю можно було наскирдувати непогану гірку, але жодних планів щодо кулінарного використання смугастиків в мене не було, а вбивати для самовтіхи то для мене занадто, тому відпущені мною в туж ополонку арбузики доволі швидко увели зграю подалі від небезпеки. Тим часом морозець кріпшав на очах обпікаючи кінці пальців, а черево наполегливо вимагало пива із кальмарами, тому із приємним відчуттям перевиконання запланованого, я почухав із санчатами в бік місцевої пивної