[Webmaster]

Дивна риба той лин. Дивна й непередбачувана. Годуєш місце, кормиш ту рибу, а вона то приходить, як за розписом, то пропадає десь і тиждень про неї ні слуху ні духу. Щось мені засвербіло зненацька: вийшов не стільки линів наловити – а дві риболовлі до цього, то був повний прольот із тріском – скільки пройтися й черв'яків згодувати рибі, щоб не подохли.
Доки неспішно дочапав від метро до місця, сонце вже перевалило за полудень. Хотів змінити точку, пішов на дальнє місце, де торік здебільшого клювали карасі, але там вже розклалися матір із сином і завзято кормили чорнуху. Повернувся назад. Не відпускає точка й линів не дає...
Розклав дві вудки, закинувся. Замісив прикормку. Доки вона набухала, лівий херабунівський поплавець піднявся навшпиньки й завмер у найкращій своїй позі. Нерви не витримали. Підсік і... мимо. Тільки скормив рибі довгий вертлявий хвіст червоного хробака. Ага, лінива рибка ліниться ковтати, на тобі ще одного свіженького черв'ячка!
Друга покльовка не забарилася. Підняв, постояв, похитав поплавець із боку в бік. Далі притопив і, поступово прискорюючи хід, повів до найближчого скупчення водяної рослинності. Підсікаю вже не навмання й розмочую рахунок на свою користь гарненьким кабасиком-карасиком – 1:0!
Але ж годі дурити водяного й ловити на дурняка: ліплю пінг-понгові кульки та закормлюю три локації. Вліво, де завжди клюють карасі, три балабухи, прямо – для линів – шість кульок, направо, де іноді прокльовують линки – останні три.
Тепер за традицією треба скупатися, але хоч і сонячно, чомусь не тягне мочити щось вище колін... Вітерець вже якийсь осінній і вода якась не тепла... Так побризкав на себе для проформи, зловив дрижаків і побіг назад до вудок. А вони на сонечку гріються, чекають на отих чорномазих сажотрусів не менш, ніж я сам.
Хвилин за десять лівий поплавець без «попередніх пестощів» знову щось попхало в чагарі. Ого! Чи то такий жмуток кропивки намотало, чи... Нє-є, не трава, то линяка гарний вчепився! Він наліво, а я вудку вправо, він вправо, а я - вліво. Для карасів вудка гарна, для линів – м’ягкувата, але рибу держить. А той лин мордякою в дно тицяє, хвостякою муляку підіймає, нагору не йде, а вудку в бублика скрутив – краса та й годі! Перебаламутили ми з лином усе, що можна було перебаламутити й потрошку, стоячи хвостом догори, а далі вже, плямкаючи губами та лежачи на боці, зійшлися в зоні ефективної дії підсаки.
Хап! Бльовк! І, як на фунікулері, кабанчика доставлено на мій берег із купою трави та жабуриння. Ага, попався! Радію, як та дитина – нарешті, прийшов, нікуди не подівся – є надія!
На годиннику 14:28. З третьої години до шостої тут зазвичай тиха година, але ще 30 хвилин маю. Фоткаю свою слизьку й в'юнку бронзову медаль, вкидаю в садок до карася і, спорядивши вудку свіжим хробаком, помічаю якесь ворушіння справа.
Підняв. Відпустив. Притопив. Відпустив. Підняв, підняв, ще вище... Похитав... Держить вже ж, ну точно засмоктав черв'яка з гачком, ну... Убік, вбік, потяг із прискоренням... Ррр-а-а-з! Притоплена жилка хльостким батогом розрізала воду, а вудлище, зі скрипом вигинаючись, вперлося у важку рухливу перешкоду. Є! Є! Є! Другий лин пішов у баламуть, розганяючи мул і жовто-зелене жабуриння!
Далі клюнув підлящик, згодом третій линок, тоді чорнуха й сонячний окунь. Активізувався хижак і декілька разів вивернувся між трави, розганяючи мілюзгу. А в 16:00 рибу наче вимкнули. До вечірніх сутінок, а хоч би хто черв’яка пожував чи поплавця посмикав – риба щезла! Я вже й докормлював, і мантри читав, і сорочку навиворіт вдягав – ніфіга! От і зрозумій того лина після цього! Але ж одне знаю напевно: треба ходити й кормити, і риба колись таки буде ;-)