|
Затока Десни...
В суботу знову повернувся сюди, щоб повторити дежавю минулого тижня, коли місцеві щупаки впродовж кількох годин рвали в шмаття дводюймовий фішаповський віброхвіст мало не на кожному закиді.... Соарка трималась і з натугою тягла до берега закілушних і не зовсім щупаків.... А зараз - тиша. І 3 грами долітають, куди треба, і сходинка виходить просто прекрасна, і мальок розлітається в сторони, але якось кволо...
Вода жива, але щука так не думає.
Поки біля води, крім мене, ні душі. Або вони щось знають, або щось не знаю я.
Осіння проводка тіні мегалона, під час якої можна двічі заснути і проспати покльовку, не приносить результатів.
Мляха. в мене ще години півтори, а я навіть кльова не бачив...
Мальки і далі подекуди розсипаються в сторони.
Жерех. Не так. Жерешата)))
- 35-й, підеш в бій?
- А хулі, давай, мо щось і вийде....
на 3-й проводці сідає невеличкий шереспер, потім - ще) 5 штук спокусилось на активну проводку Ріджа, один із жерехів - як правильний оселедець - вже приємно... Ще купа контакті: наздоганяє, щипає, але далі прелюдій - ніяк...
Під завісу на воблерок сідає маленьке, некондиційне шнуреня. Воблер міцно затиснено десь в глибині зубатого рота. З рота стирчить флюр не найнадійнішого діаметра, то ж треба працювати швидко...
Швидко витягаю на берег, щоб не втратити бійця.
Акуратно дістаю воблер, ножиці роблять фінт хвостом і несамовито мчать кришталевою водою туди, де їх вже не видно. Рости!
Хоч щось... А на одну вдалу рибалку припадає принаймні 3 невдалі... Десь так...
|