Зависали останній тиждень вересня на Комсомольській в Прохорівці. Тоді не зміг відписатися по гарячим слідам, і так вийшло, що в силу різних причин більше на воду після того так і не вибрався (не вважати ж за рибалку те, що я в стрімі постив - коли з чотирьох закидів у майже вкриту кригою Десну відірвав 5 джиг, на тому й закінчив знущання). Це мене бентежить. На всяк, напишу хоч зараз, бо стрьомно якось.
Власне, вийшов тоді дуже непоганий виїзд. Збиралися поспіхом та дуже нервово, по приїзді зрозумів, що забув... весла.
На щастя, на базі як раз була вільна казанка, тож свою резинку й не розпаковував. Виявилося, що в казанці поратися значно комфортніше, а біжить вона під моїм трьохсильним моторчиком ще швидше за ту резинку.
Жінці сподобалося ставити на ніс казанки розкладне крісло та кататися зустрічати схід сонця. Кілька світанків були просто у феєричному тумані (рівень "Йожииик! - " Лошадкаааа!") - містичне враження. І загалом, дуже благостно було. Мабуть для мене це найкращий час в цих краях - вже не спека, але ще не дуже холодно; рибка потроху просинається; птахи гуртуються та тусять величезними зграями, найнетерплячіші вже летять у Вирій; дерева, ще суцільно-зелені на момент приїзду, з кожним днем наливаються яскравими кольорами і буквально на очах утворюють нереальну ікебану...
Окунь активно клював зазвичай з раннього ранку десь з пів-години, після того ставав ну дуууже трудовим. Втім, нам вистачало.
Прокльовувала щука на міляках між травою - кілька років тому там були в цю пору окуні та щучий дитячий садок, тепер оті щурята підросли і окупували територію так, що окунів там майже й немає. Але я, по старій памяті, спочатку вліз туди з лайтиком та #0,4 шнуром, і хапонув нездорового адреналіну на веселих півторухах. Адреналін, реально, нездоровий - стільки обривів на рибі в мене ще не було ніколи, але ж - кааайф... Як... як секс без презервативу
Втім, коли я перейшов на брутальну снасть, це не сильно допомогло - якась сука чи не першим дотиком зрізала мені з товстезного флюра евергрінівську Ескарду, яку я прикупив у Дайвера ще бозна коли, це був чи не перший мій "топовий" воблер, пам`ятний рарітет. Дуже прикро було втрачати.
Мала з нами теж була, але майже весь час сиділа на шкільній удальонці - реально, дітей зараз грузять конкретно (принаймні тих, кому щось в житті потрібно та є бажання вчитися). Дуже зрідка вдавалося її витягти половити, але коли вдавалося - то клювало і в неї. Найбільша щука (принаймні з тих, що бачили) - теж у неї клюнула, і знову-таки на лайтик... Ох, це було епічно! Майже дотягли її, незважаючи на траву, вже перед самою підсакою смиконула й відірвала... Десь 2+, як на око. Емоцій море було.
Ну й по білій - ми самі майже не ловили, але там сиділа прикольна сімейна пара, закормили місце на гатці й половлювали плітку, густірку, підлящів, навіть коропа витягли... В останній день, вони вже поїхали, ми туди присіли - трохи й на поплавчанку-махалку відірвалися, мала ще й підляща на півкіла витягла, теж шок був для неї.
Загалом, відпочивали на розслабоні, в рибу сильно не впирався, далеко не шастав. Але, в цілому, відпочили чудово, а порівняно з тим глушняком, який спіткав нас тут на початку червня - то й на рибу гріх жалітися.
Так просиділи аж до понеділка, бо в останній день проявився ще один бонус базівського човна - не треба гаяти час на його діставання, сушіння та пакування, тож ще сходили зустріли світанок, чергова кабанюка відірвала джигу на лайтику (мабуть, монстроокунь - одного такого товариша на 750 грам я дістав, а тут було дуже схоже, але ще потужніше...) Ну й на цій мажорній ноті, вже не перев`язуючись, поїхали з рибалки прямо на роботу. Де, власне, стало не до звітів.
Але зараз ось натрапив на фотки - то й згадалося. Гарні дні були. Дякую цьому місцю, ще повернемось.
Пінгвінам привіт