[SalmonHunter]

Якось так склалось, що цього року сезон ловлі головня ніяк не вдавалось відкрити. Основною причиною, мабуть, була відсутність виїздів, яка, в свою чергу, пояснюється тривалим перебуванням у морі мого постійного напарника Максима. Хоча я мав можливість поїхати і сам, та мене тривожили гнітючі думки. Причиною песимістичних припущень була жахлива екологічна катастрофа 2019 р., унаслідок якої у воду нашої нещасної красуні Росі потрапило понад дві тонни гербіцидів, вище по течії.від того місця, звідки ми зазвичай починали рибалити. Останнього разу ми застали жахливу пустку, а велика кількість мертвих риб, в тому числі і карасів, дуже прикро ранили душу, викликаючи похмурий сум. Тому коли Максим запропонував мені перевірити стан справ, я погодився, але певний скепсис у мене на думці був. Природній оптимізм похитнули сумні реалії: за дев'ять років мого спінінгового досвіду кількість риби невпинно скорочується, а сам я став свідком і мимовільним учасником (як би це не було сумно) загибелі як мінімум трьох водойм. Добре, що хоч через десять років я почав випускати трофейну рибу, шкода, що таке прозріння приходить не до всіх. Рибу ловити навчились, випускати – ні. Щось я відхилився від теми, перепрошую, але лірика роздумів додала цій рибалці особливого шарму, тому вважаю цей пролог доречним.


До останнього вагався, чи буде клювать, але не вагався чи їхать. Довго не міг заснути перед рибалкою, спав погано. Прокинувсь раніше за будильник. Руки свербіли взяти легку снасть arena 602 xul і половити мінімальною вагою. Напарник мріяв обловити свій новий комплект Tict befo 74t Shimano stradik. Зустрілись о 4:20, але я нас затримав, довго збираючи перекус, ми не встигаєм на маршрутку на п’ять хвилин. Максим пропонує стопить, і вже за якихось хвилин десять нас підбирає попутка і доправляє до стратової точки маршруту. Водій розпитував стосовно цілей нашої мандрівки і навіть не взяв грошей – усе-таки вчора був день рибака. Погода була вкрай холодна, температура суттєво впала. Сіяла дрібна холодна мжичка. З перших закидів стало зрозуміло, що на трубах головня немає Але пару маштабних завалів ми все ж обловили, відчувши не таку приємну й теплу, як за сонячної погоди, і не таку чисту, як нам хотілось, воду. А ще досить неприємний холод, що охопив нас після занурення по пояс в джунглі ворослів, якими в цю пору густо заростає мілководна частина Росі. Ми серйозно задумались, чи не розпалити вогонь і погрітись, але, як на зло, ніхто не взяв з собою сірників. Тому ми рухались все далі і далі. Я робив ставку на залізо, товариш ганяв воби. З першого масштабного порогу Максим ловить судачка на джакал чабі. Я обловлюю верхню зону порогу, але покльовки відсутні, ставлю косодака роджера сьорф, і проводячи апстрім, бачу в окуляри вихід риби, але без атаки. Задаток віри в успіх – рибу побачив, тепер нема сумніву, що вона тут є. Уже наступне місце було обловлене мною вздовж і впоперек. Змінив декілька приманок, і тут мені на око потрапив страйкпро арчбек 35 ф копія 35-го ріджа. Закидаю в поперек течії, завожу воблер на стрімчак і заповільнюю оберти, воблер описує дугу з оптимальною швидкістю, і тут неймовірної сили удар, і на тому кінці відчайдушно смикається той самий сріблястий злиток срібла та сили. Після виважування – коротка фотосесія, і рибка пливе додому, як і кожна зі спійманих сьогодні. Давно скільки радості не приносила мені 200-грамова рибка. Пройшовши ще декілька місць колективного відпочинку (благо, їх біля річки і лісу вистачає), ми таки знайшли пачку відсирілих сірників, які заходилися сушити власним теплом під курткою. Тим більше, що після першого голавлика від мене вже пашіло передчуттям подальшого успіху. З наступної перспективної точки напарник ловить окунця на усамі шірасу 38 сп. Вирішую обловити одну зону, доступ до якої він мав, і яку проловлював – на такому дружньому «піджопі» ловлю наступного головня пантунівського альтер ідема 36.

Досить швидко тактика окреслилася, риба реагувала на дрібні воби, переважно досить тихі, мало значення різко завести приманку відразу після потрапляння в воду, що в умовах облову апстрім буває не так і просто. Рибка явно надавала перевагу подачі за течією і паралельно їй, без зайвої швидкості.

Тим часом ми прийшли в найперспективнішу ділянку нашого маршруту, яка була насичена порогами зливами й іншими формами рельєфу, в яких має стояти головень. Холодна погода завадила купальникам розлякати рибу в більшості перспективних точок. Тому на першому довгому зливі з кам’яною галькою на дні та різким уривистим лісистим протилежним берегом я отримав чотири нереалізовані покльовки крупної риби на копію сміт пюре. Про це я повідомив напарнику, але той пішов «на багаті села» в надії впіймати не колоту рибу. А я залишився вмовляти моїх гігантів зі «збитим прицілом». Для того, щоб риба відвикла, я ставлю дрібний кренк бейбі про від страйк про, який «пилився» в моїй коробці вже пару років, навіть не розловлений. І вже на першому закиді знову отримую удар неймовірної сили. Роблю повторний закид трохи вище, різко «заводжу» воб і вже через пару обертів відчуваю таку покльвку, що ледве не випускаю спінінг із рук. Крупна риба, явно за пів кілограма ваги, швидко летить за течією і вже проскакує у мене між ногами, (я панікую!) і, за пару секунд пірнувши в трав’яні джунглі, сходить. Гіркота поразки обпалює серце, ноги зрадливо тремтять. Але десь глибоко в душі я отримую задоволення від цієї порції адреналіну, який примушує моє серце битися в ритмі судорожних скорочень, які згинають мою ніжну снасть . Підійшов Максим, співчутливо погоджується зарахувати мені цю рибу, але подумки я катую себе за відсутність фото та показового випускання. Процес не завершивсь логічним закінченням.

Наступний шмат річки ми йшли нарізно, напарник намагавсь зловити рибу з підходу, але йому вдавалось засікти хороших смугастих окунців, а біла риба вперто мовчала. Я ж із натхненням людини, яка вже відчула смак трофею, але не потримала його в руках, затримувався на перспективних місцях. І це теж давало результати. Я зловив ще три окуні: одного на вертушку мепс аглія лонг 00 і двох на бейбі про.

Напарника я зустрів високо на гранітній скелі канйону. Зручно вмостившись там, він задумливо споглядав мої злагоджені закиди в різних напрямках. А тоді повідомив, що ніяк не може розловитися по головню. Я розповів йому свої спостереження стосовно тактики і стратегії. Добре пообідавши – а на природі як відомо це особливо смачно – ми спустились зі скелі до води. Піднявшись вгору по чималих каменюках (привіт від Великого кристалічного щита, який виходить у цих місцях на поверхню), продемонструвавши акробатичні трюки, я добрався над поріг. Акуратно ховаючись за кущем акації, роблю закид копією сміт пюре, й отримую знову удар, але риба не засікається. Та що ж таке? Чому на коливалки така низька реалізація? Вже й гачок змінив Але за попередньою тактикою ставлю бейбі про 25 ф, закидаю його трохи далі, і вже на першому закиді бачу, як збоку приманку обганяють пару крупних риб, але не встигають ударить через дуже швидку течію на самому порозі. Риби повертаються назад у своє укриття трохи вище, а я, затамувавши подих, роблю закид в їхній сектор, швидко заводжу воб. І вже через пару метрів відчуваю різкий удар. Риба шалено згинає в бублик палку до 4 грам, я кричу напарнику, але цього разу вже не роблю помилок і за пару хвилин паркую приємний бонус. Ейфорична радість, невимовне щастя, естетичне задоволення. Це все про омріяний трофей. І хоч ця риба далеко не рекордна за загальними мірками, тай сам я маю дещо більший рекорд по головню, але це не має значення – я виманив його в потоці півтора метра максимум в ширину, вивудив хуловим спінінгом, вмовив точним і акуратним закидом, – і це було неймовірно.

Після фотосесії та зняття промірів (рибка виявилась 38 см завдовжки) ми благополучно відпускаєм красеня додому.

Напарник бідкається стосовно риби – йому так і не вдалося ще й досі розловитись по головню. Пропоную йому спробувати мій воб, яким я вже спокусив сьогодні дві крупні риби. Максим погоджується, і змінивши трохи місце дислокації, ми виходимо до дуже перспективних скель і порогів між ними. Раджу напарнику найвигіднішу позицію і залишаю його наодинці з робочим вобом і такою самою точкою, а сам піднімаюсь трохи вище по течії. В тіні дерев, які в цьому місці повністю закривають небо, над аморфною стрічкою річки, я знайшов гармонію з собою та вічним духом суперництва, який раніше мене весь час спотикав на рибалці з Максимом. А ще я знайшов там пару головнів, яких зловив уже цього разу на страйк про арчбека.

Тим часом Максим повірив в успіх і впіймав на бейбі про судачка, не треба і казати скільки нарікань на рибальську фортуну він у цей момент висловив. Та буквально через пару закидів в іншу сторону апстрім перед порогом і йому вдається таки засікти першого голавлика. Згодом трохи давши цьому місцю відпочити, він таки зловив крупнішу рибу, яка ще й паралельно стала Максимовим рекордом по головню. Спокусився красень на усамі шірасу. Після швидкої фотосесії напарник його відпустив, навіть не помірявши, а шкода – цікаво було б дізнатись цифри. Вітаю друга з трофеєм, і ми продовжуємо маршрут уже разом. В процесі облову наступних порогів я знову поставив бейбі про, і ловлю в ряд три окуні. Цікаво, але здається, що на тих порогах, де клює окунь, головня нема.

Вечір робить із нас втомлених і невиспаних, але неймовірно щасливих.

З почуттям, яке може відчути і зрозуміти тільки спокушений у всіх аспектах рибалки добродій, ми завершуємо нашу ультралайтову епопею. Можливо. я зробив цей звіт занадто детальним і довгим, але вмістити 12 годин безперервної рибалки в два абзаци неможливо. Тому дякую тому, хто дочитав до кінця.