|
День рибалки як і водиться зустрічали на мальовничих просторах Десни. Ну а щоб заради св'ята не травмувати та не калічити головних винуватців цієї події, задачу нарізали сурйознєйшу. Або нічого, або замахнутись на вусатого господаря глибин. Приготування до св'яткування почалися ще вчора з вечора з поливання пересохших галявинок на подвірї аби ввести в оману підземних тварюк- виповзнів. По сухому, вони паразити матьорі, рук, очей, лап не мають, а гоцають так що нам представникам вищої раси ще успівай будучи оснащеним двама ногами, руками ще й мізками на додачу. А от мізки- то як раз і головна наша зброя (якщо є в кого), полив собі галявинку, встав серед ночі, а вони паразити кайфують вже там, розслаблені, не чують підвоху, тільки хапай за горлянку, власне то чим їх ще чи то природа чи то Всевишній наділив!? Одна суцільна горлянка. І все це лише для того, щоб догодити тому хазяїну глибин. А хазяїн він такий- вередливий, зовсім не схожий на решту своїх хижих братів, риби взагалі вони різні, хто дурний- як ото той жерех, а хто і вередливий як мале дитя, хоч за розмірами і самий великий серед всієї братви підводного царства, ну, це звісно ж наш герой. Кілька годин наспівування ласкаючих слух сому мелодій підступно малюють на екрані глибоководного ока великий кукіш. Лише самотньо бовтається груз над дном і вються матьорі нічні черви. Самотньо їм було сьогодні в тій пучині. Вже й колега на горизонті зявився, відіграли вусатому таку симфонію в дві руки, а він так і не вийшов нам поаплодувати. Ось такий він наш господар Деснянських глибин, підступний і невдячний. Та св'ято то ніхто не відміняв!!! Св'ято єднання душі і нашої чарівної красуні Десни над якою тихим затишним вечором лунає мелодія квоку.
|