Їхали ми на Студеницю, рибалити з берега судака. План був розроблений наперед: стаємо нагорі, спускаємось вниз, валимо судака, в обід піднімаємось нагору, розкладаємо табір\відпочиваємо\їмо, і знову на вечірнього судака вниз... і так три дні!
Спочатку все ішло по плану: приїхали
відняло мову від ранкових краєвидів
але не надовго, бо Ривак на раз-два-три зібрався і ломанувся вниз до води, ну і ми за ним. Бодрячком збігли, зайняли точки і давай кидати. Володя восторженими матюками оголосив про схід монстра під самим берегом-не витримав шнур і обрив. На ентузіазмі ловимо далі. У Ривака судачок і ударчики, в тата судачок і тишина...
Ми з Вовою поперли на міляки-він за жерехом, я за окунем. Жерех не хтів, тому Володя компенсувався щучкою. Окунь в мене клював, але такий, як його називає Ривак "кокуньовий бонус". Сонце стало в зеніті, припекло і стала даватись взнаки ніч в дорозі. Я ліг на свіжу весняну траву і відрубався, пізніше прийшов Володя і теж завалився відпочивати
...дзвінок від Ривака: ну шо, вертаємось до машини, перекусим-відпочнем?
-ага! І тут наш план дав збій... коли ми на горі віддихались і випили половину триденного запасу води, Ривак заявив, шо гримав він в груди такий відпочинок і вечірня рибалка для декого може стати останньою. Ми всі погодились. Відразу. І було прийняте вольове рішення: спускаємось машиною вниз і нам ночуєм. Хто знає дорогу вниз в Калачківцях, той зрозуміє, як нам далося це рішення. Плюс обіцянка дощу (читай халепи) на другий день. Тато з Вовою, взявши спінінги, пішли вниз навпростець, а я всю дорогу стрибав перед капотом у Ривакової реношки, проводячи її між булиганами і півметровими коліями (це глибина їх). І ми зробили це! І заслужили врешті на відпочинок.
Поставили намети, проаналізували ранкові чупачупси і вийшли на вечірній пошук судака. І Володя його знайшов. Дзвінок від нього: "в мене три судачка і пара ударів"-"пойняв, вилітаю" Покинув свою точку і пішов до нього, поки дійшов вже почало смеркати. Заброс-Єєєєє! Другий заброс-знову судак! Ура, роздача! Але все швиденько минулося, під шумок взяв ще двох судачків і все стихло. Ривак з татом підтягнулися запізно, отримали лише пару легеньких тичків. Довкола вже стояла повна темрява. Всі надії на ранок.
...ранок довіри не виправдав, я вимучив двох прозорих судачат, з десяток приличних окунців, але не той кайф на судакову палку смикати окуня. Почало хмаритись і почався жим-жим-срочно валити звідси, поки немає дощу. Оперативно зібрались, наступна мета-Коновка, до парому година. З пробуксовками, підпираннями і проповзанням на пузі Ривакова реноха вириваєтьмя на свободу, ми підтягуємось пішки, заскакуєм в машину і на всіх парах на паром.
Далі все по новому плану-добрались до Коновки, там народу як на вокзалі, всі окопалися в купах сміття. Нам після студеницького раю гидко виходити з машини, але що поробиш? Знайшли місце на відшибі, ставимо намети. Налітає вітер ваапщє не легенький. Стоїмо і думаєм: впаде дерево біля нас на намет, чи мимо? Не впало, вітер стих, виходим до води і починаємо рибалку. Володя ловить жабу і лідирує по кількості зловлених лап, Ривак ловить рака і перемагає. Судака якось так не дуже...Але окунь клює. Я згадую просту істину, що ловити треба те, що ловиться, дістаю ультріка (так-так, я один взяв на Дністер ультралайт, всі решта приїхали принципово з судаковими дринами), і прекрасно ловлю окуня. І то непоганого. На наступний ранок я навіть не дьоргався з судачими амбіціями, гарно спорядив свою унітру і відвів душу по мірному окуню (грам150-250) попалось декілька гарбузиків поза 300. Судака в той день ми не бачили.
І знову захмарилось і здійнявся вітер, ми бігом зібрались і рушили в напрямку додому. В очікуванні парому під дощем розважались як могли: міняли пробите по дорозі колесо, доловлювали окуня прямо з переправи.
Далі була довга дорога додому і наукова конференція про застосування новітніх технологій в пошуку риби. Але це поки що секрет, зробимо, випробуємо і якщо все вийде, тоді позадаємся.