Ранкове
(В.І. Руденко - присвячується)
Схід сонця зустрічаємо з тобою
На березі чарівного ставка.
Приготувалися, як воїни до бою,
Скінчилась сплячка, що була тривка.
Схилились верби до самого плеса.
І вітерець гойдає свіже листя.
Безмежна тиша, десь скриплять колеса,
А небо без хмаринки, зовсім чисте.
Мов недобиті цвяхи – поплавці
У стані непорушного покою…
На дні лежать сіренькі камінці,
І заростають зеленню м’якою.
Але ми знаєм, що нарешті клюне,
І оживе застиглий поплавець.
В душі заграють мелодійні струни,
Як нагорода за невтрачений терпець.
А скільки нам чекать тієї миті
Ніхто крім срібних мешканців не знає.
І ми, немов єдині, в цьому світі,
Чию принаду водний люд минає.
Та ось затріпотів, занурився, пірнає,
Мов стрибунець, по травці хутко диба.
Нечутний гуркіт вже в грудях лунає,
Тепер поборемось з тобою, мудра риба.
Хто переможе – значення не має,
Цього моменту з ночі ми чекали.
Нас радість немов хвиля обіймає,
Емоцій більш яскравих не шукали.
Приємно, що хвилину таку маєм,
Надія є, не раз ще порибалим,
І пристрасті своєї не ховаєм,
Й радієм як онукам нашим малим.
Віталій Лаптій м. Харків 2001 р.
Надвечірнє
(усім рибалкам присвячується)
Цвіла в городі рясно бузина.
Ми з дядьком з Києва помчали на рибалку.
Хоча в ставку у нас і жаб нема,
Засіли ми на березі ще зранку.
Мичать корови тихо у хлівах,
Димлять заводи, літаки літають,
І ми стирчим, як недобитий цвях,
І дивимось, як зелень проростає.
Окутала товстим зеленим шаром
Вона дерева, луки і каміння.
Де листям, а де мохом все прибрала,
І на воді вже почалось цвітіння.
Але ми знаємо, що кльову в нас не буде,
А восени кругом все жовтим стане…
Але дивись – щось поплавок нервує,
Качнувсь, занурився і ось уже пірнає..
За вудку смик – і серце вже не диба,
Завмерло і скотилось аж у п’яти.
То може у ставку з’явилась риба?
Невже ми дочекались того свята?!
Тягну крізь очерет, кущі і корчі,
До берега поволі підтягаю.
“І тільки не зірвись”, – когось благаючи,
З води великий чобіт витягаю.
Ось і скінчилась наша риболовля.
Швиденько вудки ми свої змотали.
Серед порожніх пляшок ми поволі
Додому шлях до вечора шукали.
Мій любий дядьку, на ставку удвох
Ми ще не раз добряче порибалим.
І ще не раз крізь “сині огірки”
Додому шлях з тобою відшукаєм.
“Андрій Борщ” м. Харків 2001 р. |